Син навчався у п’ятому класі, коли сильно образив маму і вона розплакалась. Я не встрявав у розмову. Пройшов тиждень. Син робив домашнє завдання і я, підійшовши до ньго, сказав: “Ходімо, прогуляємось. Маю до тебе серйозну розмову. Це дуже важливо”.
Мовчки ми пішли у бік парку. Це була не просто мовчанка. Іноді варто помовчати, щоби виразити клекіт почуттів. Виховання завжди проходить у внутрішньому світі, а не ззовні.
Син зрозумів, що піде мова про щось важливе.
– Синку, мені потрібна твоя допомога – розпочав я.
– Свого часу я закохався. І пообіцяв тій дівчині, що якщо вона вийде за мене, то я зроблю все, щоби ніхто і ніколи її не образив. Це твоя мама… І зараз мені потрібна твоя порада: Як мені бути із сином, який образив мою кохану дружину?
Син подумав і відповів:
“Покарай мене”.
Колись я був єдиним чоловіком у сім’ї, тепер нехай нас буде двоє. Двоє чоловіків, які захищатимуть наших коханих жінок. Хай ніхто не дізнається про цю розмову, згода? Ми міцно потисли руки одне одному, закріпивши цю важливу угоду.
Такі чоловічі розмови, які виявляють повну повагу та довіру до дитини, є чудовим фундаментом для виховання. Такі розмови – виняткові, не на щодень, але й ефект від них значно більший.
Підготувала Тетяна Трачук
